ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ОЛЕШКІВСЬКЕ ЛІСОМИСЛИВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО», скорочена назва ДП «ОЛЕШКІВСЬКЕ ЛМГ», розташоване в південно-західній частині Херсонської області на території Херсонського, Бериславського, Скадовського адміністративних районів та м. Херсон, м. Нова Каховка. Територія підприємства знаходиться в межах Причорноморської западини і віднесена до Нижньодніпровського терасово-дельтового рівнинного геоморфологічного району. Тут виділяються заплавна і три надзаплавні тераси. Заплавна тераса виділяється переривистою вузькою прибережною смугою вздовж р. Дніпро та її приток, де в цілому займає незначні площі. У геоморфологічному відношенні тераси беруть участь давньоалювіальні відклади ріки, які місцями перекриті такими ж сучасними або іншими відкладами.
Цюрупинський лісгосп (нині ДП „ОЛЕШКІВСЬКЕ ЛМГ”) був організований в 1953 році згідно з наказом Міністерства сільського господарства і заготівель УРСР від 20 серпня 1953 року № 591 за рахунок лісів Цюрупинської лісозахисної станції і Козаче-Лагерського степового лісгоспу.
Історія створення лісових насаджень на Нижньодніпровських пісках Спроби зупинити сипучі піски Нижньодніпров’я розпочинали у різних напрямках. У 1834–1842 роках піски закріпляли шелюгою на невеликих площах 3-20 га на рік. Протягом цього часу було засаджено близько 60 га. У 1859 році площа, зайнята шелюгою, перевищувала 7,5 тис.га. Проте вже незабаром стало очевидно, що очікуваного результату цей підхід не приніс, і тому, починаючи з 1843 року, поряд із шелюгою почали висаджувати осокір. У 1843–1869 роках шелюгою та осокором було засаджено близько 15 тис.га. Але надії на ці швидкоростучі породи не виправдалися. У період з 1899 по 1910 роки на площі 504 га випробувано 15 порід дерев і чагарників. У 1933 році цілою мережею науково-дослідницьких інститутів: агролісомеліорації і лісового господарства, сільськогосподарської меліорації, виноградарства, плодівництва, рослинництва та інші був розроблений генеральний план освоєння Олешшя. Планом передбачалося протягом 15 років засадити шелюгою 40 тис.га голих пісків, а заліснити – лише 15 тис.га. Для з’ясування меліораційної ефективності шелюги та осокора Н.Л.Бергхольц у 1952 році закладає серію дослідів. У 1954 році результати дослідів однозначно дали відповідь стосовно шелюги – її молоді культури самі потребують захисту від видування. З 1948 року розпочався період пошуку рослин, які могли б стати основою у закріпленні пісків. Інститут лісу АН УРСР (1951–1952 роки) намагається виростити середньоазіатські види пісколюбів. Ашхабадський і Ташкентський ботанічні сади надсилають 840 живців п’яти видів тамариксу. Крім цього, садивний матеріал надходив з інших установ: Республіканської піщано-пустельної біологічної станції, Дейнауського лісгоспу (Кара-Куми), Шафрин-ського дослідно-показового та Ариського лісгоспів (Кизил-Куми). Це були різні види саксаулу, піщана акація, джузгуна, декілька видів солянок. За винятком тамариксу (70 кущів), решта, на жаль, не змогли перенести важких кліматичних умов Нижньодніпровських пісків, більшість із них було знищено ранніми осінніми приморозками. Тамарикс не прижився на чистих пісках і міг рости лише на ґрунті, де було достатньо вологи та поживних речовин. Не дивлячись на негативні результати садіння шелюги, у 1858 році приступили до створення лісових культур. Основою робіт став проект закріплення Олешківських пісків, розроблений М.Мальчиним і затверджений Міністром державного майна. У 1859 році на площі близько 75 га у міжрядді шелюги було висіяно жолуді дуба. Восени 1955 року Інститут лісового господарства АН Литовської РСР прислав із Коршу-Нерінга кореневища двох основних піонерів голих пісків Балтійського узбережжя пісколюбки та колосняка піщаного. Та на жаль, останні два види теж не прижилися, колосняк ріс дуже повільно і через декілька років загинув. Пісколюб вижив, але колос був пустий, отже його можна було розмножувати лише вегетативним шляхом, і від нього довелося відмовитися. Залишився булавоносець, який за 13 років захопив територію полів 100 га. Розрахунки показали, що при його використанні позитивний результат у закріпленні пісків можна отримати через 25–30 років за умови, що на весь цей період будуть абсолютно заборонені випас худоби та оранка. У 1953 році на Козачелагерській арені засаджено поле зіноваттю дніпровською. Зразу ж після садіння всю поверхню пісків між рослинами було вкрито бітумом. Цю частину роботи проводили співробітники Агрофізичного науково-дослідного інституту. Результат на контролі (поле зіноваттю дніпровською, яке не було вкрите бітумною плівкою) був набагато кращим. До позитивних результатів можна віднести останні роботи Н.Л.Бергхольц – створення мішаних культур зіноваті дніпровської з житняком. Зіновать дніпровська є не лише піонером голих пісків, а й найбільш ефективною рослиною для їх меліорації. Причина слабкого поширення її на пісках – дефіцит насіння. Провідним чинником, який впливає на вихід насіння зіноваті дніпровської, є комахи. Гусениця кистехвоста верескового майже щорічно з травня до кінця червня і з середини липня до кінця серпня об’їдає листя зіноваті і таким чином сприяє знищенню урожаю насіння. Строкатокрилка пошкоджує бутони (у кожному міститься 40 личинок). Поряд із вогнівкою акаційовою насінням живиться апіон продовгуватий, який знищує його найбільшою мірою. Щороку втрачається понад 99% насіння, яке зберігається до 30–40% дуже рідко – 1 раз на 10, а то і на 20 років. Багато рослин, що були завезені для закріплення пісків, прижилися на території населених пунктів, популярністю користується софора японська, кущі тамариксу. Останнім часом для озеленення садиб і дачних ділянок використовують дуже гарну екзотичну рослину – юку. Населення навіть не підозрює, що цю дивовижну американського походження рослину було завезено лише з однією метою – допомогти освоїти Нижньодніпровські піски. Натомість вона зараз освоює присадибні ділянки не лише Херсонської, а й Одеської, Миколаївської, Запорізької та Дніпропетровської областей. У 1843–1869 роках випробувано велику кількість видів дерев та кущів. Це – сосни кримська, звичайна та банкса, дуб, робінія, гледичія колюча, айлант високий, шовковиця біла, осика, тополя біла, клен ясенелистий, в’яз, граб, каркас західний, ясень гостроплідний, софора японська, абрикос, лох вузьколистий, держи-дерево, шипшина, барбарис та багато інших. На чистих кварцових пісках іспит витримали лише сосни. Облік проводили не в гектарах, а поштучно: вже у 1860 році поблизу с.Раденськ соснових дерев віком від 5 до 13 років нараховували близько 7 тисяч, а у 1859 – 12-річні дерева почали плодоносити. Отже, початком широкомасштабного заліснення пісків можна вважати 1860 рік. З 1861 по 1872 роки було створено понад 5 тис.га культур на пісках. На підтвердження сказаного зазначимо, що у 1879 році було висаджено 100 га сосен звичайної та кримської, і близько 35 га – акації білої. У наступні роки щорічно аж до 1884 року під керівництвом лісничого Плавінського висаджували сосни звичайну та кримську, а також – акацію білу на загальній площі до 90 га. Згодом перевагу було надано акації білій, а сосну не висаджували зовсім. У 1886 році П.А.Костичев вважав нераціональним і навіть шкідливим підпушувати ґрунт, а також виступав проти його глибокої обробки взагалі. Завдяки його авторитетній заяві на Олешківських пісках було суворо заборонено глибоке рихлення. З того часу ніхто не сумнівався якщо не у шкоді, то меншою мірою, у некорисності оранки на пісках при створенні лісових культур. Це затримало створення лісів більше ніж на 50 років. У 1899–1917 роках залісненням Нижньодніпровських пісків займався лісничий І.О.Борткевич. Усі висаджені у той період соснові культури загинули. Борткевич пояснював це двома основними причинами: недостачею вологи у ґрунті і пошкодженням личинками коренегризучих шкідників. Оголосивши соснову породу непридатною для Нижньодніпровських пісків і замість неї почавши пропагувати акацію білу, Борткевич настільки захопився нею, що садив її скрізь, не враховуючи наявність поживних речовин у ґрунті. Ця пристрасть закінчилася після того, як він особисто переконався, що акація біла може рости лише за наявності достатньої кількості поживних речовин та вологи. Висаджуючи акацію білу, Борткевич розробив так звану траншейну технологію. Завдяки їй він намагався наблизити кореневу систему до води і уникнути дії личинок хрущів. Частина насаджень, створених за такою технологією, росте і зараз. У 1925 році розпочинається комплексне вивчення Нижньодніпровських пісків. Сільськогосподарський науковий комітет України посилає спеціальну експедицію, до складу якої увійшли геологи, ботаніки, ентомологи, лісівники, гідрологи, агрономи та інші. В основу плану обстеження лягли пропозиції, висунуті ще у 1918 році Г.М.Висоцьким. Дворічна робота експедиції практично заклала фундамент для проведення стаціонарних наукових досліджень. Одним із основних результатів експедиції стало створення детальної ґрунтоботанічної карти пісків. Членом експедиції ентомологом З.С.Голов’янко було запропоновано радикальний метод боротьби з коренегризучими комахами. У висновках експедиції було чітко визначено, що освоєння Нижньодніпровських пісків можливе лише за постійної присутності вчених у даному регіоні. У 1925 році спочатку створюється Олешківська піщано-меліоративна дослідна станція (ДП ,,Степовий філіал ім.В.М.Виноградова УкрНДІЛГА’’), мета якої – вишукати засоби економічно вигідного господарського освоєння масивів Нижньодніпровських пісків Херсонського округу. Починаючи з 1927 року, станція почала займатися плановими роботами. Дослідами (А.В.Топчевський, І.М.Кривокобильський, В.Я.Гурський, М.В.Шевченко) у 1927–1941 роках було встановлено, що культури на глибоководних пісках, закладені по глибокій плантажній оранці, мали досить суттєві переваги в приживлюваності і рості порівняно з культурами по суцільній оранці на глибину 15 см та у дрібні борозни. У той же час І.М.Кривокобильський встановив, що вирощування листяних порід (акація, клен ясенелистий та інші) можливе на аренах лише ділянками з глибиною ґрунтової води у межах від 0,5–0,7 до 1,5–1,7 м. Було остаточно доведено повну непридатність листяних порід для усіх бідних пісків, особливо глибоководних. У 1932 році академік Г.М.Висоцький висловив думку про створення в шарі бідних ґрунтів прошарків з торфу. Цю ідею було реалізовано у 1936 році І.М.Кривокобильським, випробували придатність для заліснення Нижньодніпровських пісків сосни кримської і звичайної. Було підтверджено можливість створення (хоча і з великими витратами) стійких соснових насаджень у найважчих умовах – навіть на однофазних горбистих глибоководних пісках, які до цього часу вважалися непридатними для лісорозведення. У повоєнні роки науковими співробітниками станції Д.П.Торопогрицьким, УкрНДІЛГА Н.Л.Терент’євою у співтоваристві з виробничниками О.П.Мозговим, А.В.Гуляєвим було розроблено агротехніку вирощування доброякісних стандартних сіянців сосни у місцевих розсадниках. Застосування її дало можливість значно збільшити вихід посадкового матеріалу з гектару посівної площі розсаднику та повністю задовольнити потреби лісгоспів. У 1955–1956 роках Д.П.Торопогрицьким розроблено стандарти сіянців кримської і звичайної сосни для заліснення бідних глибоководних пісків Нижньодніпров’я.
До складу підприємства входить 7 лісництв: Олешківське, Дніпровське, Костогризівське, Челбурдівське, Раденське, Херсонське, Токарівське. Площа підприємства 64,303 тис га.
Мисливське господарство
Площа мисливських угідь по ДП «Олешківське ЛМГ» становить 14840 га, в т.ч. лісові 12908 га, польові 1666 га, водно-болотні 266 га.
Основні напрямки ведення лісового господарства в протиерозійних лісах – посилення захисних властивостей лісу шляхом регулювання кліматичних, гідрологічних, ґрунтових процесів і явищ за допомогою лісу, лісогосподарських та лісокультурних заходів. В підприємстві переважають, в основному, молодняки і середньовікові насадження і тому забезпечення підприємств та населення деревиною незначне.Господарська діяльність державного підприємства спрямована на здійснення охорони лісів від пожеж, лісовідновлення, боротьби з шкідниками і хворобами, захист від вітрової ерозії, відтворення лісових ресурсів, розведення мисливської фауни.
ПЗФ
- Національні природні парки: «Олешківські піски» та «Нижньодніпровський»; - Лісовий заказник загальнодержавного значення «Бакайський»; - Ботанічний заказник місцевого значення «Інгулецький лиман»; - Загальнозоологічний заказник « Бакайський жолоб»; - Зоологічні пам’ятки природи місцевого значення: «Микільське поселення змій», «Понятівське поселення змій», Кринківське поселення бобрів».
Лісові розсадники На підприємстві існує два лісових розсадники в Костогризівському та Дніпровському лісництві. Костогризівський лісовий розсадник знаходиться в кварталі 26 Костогризівського лісництва, загальна площа розсадника 3,7 га. Для забезпечення потреб підприємства у садивному матеріалі щороку вирощується біля 1 млн. сіянців сосни кримської. Дніпровський лісовий розсадник знаходиться в кварталі 35 Дніпровського лісництва, загальна площа розсадника 2,1 га. Для забезпечення потреб підприємства у садивному матеріалі щороку вирощується біля 100 тис. сіянців акації білої.
Робота з молоддю З метою виховання підростаючого покоління шанобливого ставлення до природи, забезпечення зацікавленості у збереженні лісових насаджень, дотримання правил поведінки в лісі, ДП «Олешківське ЛМГ» щорічно на базі Костогризівського розсадника проводить ексукрсії з школярами. Також ДП «Олешківське ЛМГ» залучає школярів, студентів, громадські організації до садіння лісових культур.